субота, 7 квітня 2018 р.

Переліт до США. Частина перша - Львів - Київ

Події, які будуть описані далі, відбувались в минулому, 2017 році. Нарешті почну свою розповідь та поділюсь враженнями про кількамісячне перебування в США.

Отже, квитки на літак куплені, час збиратись в дорогу та вирушати у далеку путь на інший континент у нове життя. На жаль, це крок доводиться розпочинати одному, залишаючи дружину та доньку дома, в Україні. Але ж це не на завжди. Поїду, подивлюсь, розвідаю ситуацію що там і як за кордоном. Якщо сподобається - тоді і сім'ю буду забирати із собою.

Майже весь тиждень перед відльотом був дуже нервовим. Різні думки лізли в голову. Чи вірно я роблю, що мене чекає за океаном, як буде моя сім'я без мене. Адже це подорож за 10 тисяч кілометрів. Не зрозуміло було чи вистачить мені коштів, які брав з собою, які ще витрати чекають на мене там, за океаном. Були навіть думки відмовитись від цієї поїздки… А чи не буду потім все життя жаліти над втраченою можливістю? До того ж мене в США чекали знайомі, я знав що зустрінуть, нададуть житло на перший час. Все вже домовлено. В крайньому випадку, якщо щось не вийде чи не сподобається - так приїду додому - заспокоював себе.  Так, я програю, потрачу гроші, які збирав не один рік. Але гроші то лише папір. Я їх з часом відроблю і поверну. Наприклад поїду літом в Польщу на збори полуниці чи на завод. За три місяці поверну.

 Напередодні відльоту, ввечері сів за комп'ютер, зареєструвався на рейс до Нью-Йорка та роздрукував посадкові талони. Сумку вирішив збирати зранку. Прокинувся о сьомій. О восьмій відвів дочку до школи. Прийшла сестра, побажала удачі. Потім папа і мама. Почали з дружиною збирати сумку. Ось і час йти до автобусу. Так почалась моя багатоденна подорож до такої далекої Америки. 

Тяжко далась розлука. Найважче було вийти з квартири, а потім, на автостанції, сісти до автобуса. Під час багатогодинної поїздки до Львова було чимало часу на роздуми. Раніше і не міг подумати що мені так важко даються дальні поїздки. Сидів та спостерігав у вікно. Пейзаж майже не мінявся. Ліс - поле - село - якась автостанція - зупинка - ліс - поле... Близько 11 вечора автобус прибув на автовокзал. Львів зустрів дрібним осіннім дощем та майже пустими платформами. Далі потрібно було шукати таксі, тому що ввечері громадський транспорт вже не ходить і до аеропорту не доберешся.

Вийшовши з території автовокзалу я побачив кілька автомобілів таксі, припаркованих недалеко від зупинки громадського транспорту. Підійшов до першого. 130 грн. до аеропорту. Дорого. Підійшов до другого - 150 грн. Ну так, все як і читав на форумах, де радили не брати таксі біля автовокзалу. Вирішив викликати по телефону і зекономити гроші. Добре що номер завчасно знайшов в інтернеті і записав ще вдома. Довелось чекати 15 хв. доки приїхало таксі. За кермом був балакучий водій, який все допитувався куди це я зібрався в таку погоду. В одні руці тримав телефон і все намагався щось там натиснути, і у нього, судячи з усього, не дуже то виходило, а диспетчер в цей час зо три рази мені передзвонювала та все уточняла чи приїхало таксі, бо у них в системі чомусь ця поїздка не закрита. Через десять хвилин таксі під'їхало до будівлі аеропорту. Подякувавши та забравши свої речі з багажника, я кілька хвилин розглядав новий термінал. Жодної людини довкола. Дощ вже зупинився і в повітрі повис туман... І тиша... Передзвонив дружині що я вже на місці, щоб не хвилювалась, постояв ще кілька хвилин та пішов всередину.

Не думав що така величезна двоповерхова будівля може пустувати. Крім чотирьох охоронців, які прогулювались туди-сюди по залу очікування, більш нікого не було. Я присів на крісло. До вильоту залишалось ще 8 годин. Ось так доведеться просидіти тут одному всю ніч. Вперше пожалкував, що вибрав рейс з такими пересадками і так довго тягнув з покупкою квитків. Якби раніше купив, то можна було б купити з Києва і не сидіти в Львові 8 годин не рахуючи 10-годинної поїздки автобусом. Але що вже вдієш. Крім того, щоб чекати, нічого не залишалось. Близько 3 години ранку почали потроху збиратися пасажири. Біля мене підсіла жінка років 60 і почала розповідати що летить до Нью-Йорка до дочки, що вже п'ятий раз летить. Отак слухаючи розмови жіночки та сидячи в інтернеті через безкоштовний вайфай, минули години очікувань. Як не дивно, досить швидко. Ось вже і п'ята ранку. До стійки МАУ підійшли двоє працівників - молоді хлопець і дівчина, та розпочали реєстрацію на рейс до Києва. Це для мене був перший політ літаком. Що і як робити я не знав, а просто йшов за людьми в черзі і спостерігав за їхніми діями. Підійшов до стійки, показав паспорт і посадковий талон. На сумку наклеїли бірку з кінцевим пунктом поїздки - Альбукерке і вона поїхала на перевірку, а всі пасажири пішли на другий поверх проходити службу безпеки аеропорту. І я за ними. Верхній одяг, ремінь потрібно зняти та покласти в пластикову корзину. Все з кишень також туди - документи, гаманець. Рюкзак туди ж. Транспортер потягнув мої речі через рентген. Працівник служби безпеки запросив пройти через металодетектор. Пройшовши крізь рамку я пішов забирати свої речі. Застібнувши ремінь та одягнувши куртку вирушив до залу очікування.  До вильоту залишалось ще півтори години, а в салон запускають за 30 хв до зльоту. Дуже цікаво було побачити через вікно величезний літак, яким ми мали відлітати до Києва. Вперше так близько бачив літак. Переліт тривав всього годину. Спочатку літак повільно вирулив на злітну смугу, потім дав повну тягу двигунами і різко пішов набирати швидкість. Через кілька секунд літак злетів в небо. Навколо тільки білі хмари, які через хвилину опинилися внизу, а в синьому небі засяяло сонце. Через хмари землі не було видно.

Щоб не пропустити нову інформацію підписуйтесь на оновлення блогу через RSS або електронну пошту

Немає коментарів :

Дописати коментар

УВАГА!!!
Я коментарі не модерую - але весь спам буде видалятись. Якщо даєте якесь посилання то слідкуйте щоб воно було в тему статті. Дякую.