четвер, 26 квітня 2018 р.

Альбукерке. Перші дні в США

Прилетів я в суботу пізно ввечері рейсом Нью Йорк - Альбукерке. На другий день також вихідний, тому особливо не було чим займатися. Пішли з друзями оглядати місто. Вірніше не місто, а всього одну вулицю, на якій вони жили. Автомобіля в друзів не було, а пішки далеко не зайдеш. В цей день я зробив свою першу витрату в США - покупка проїзного на автобус. На місяць він коштує 30 дол. За одно і розвіяв міф, що в США в магазинах не беруть 100 доларові купюри. Я навіть в Україні хотів трохи дрібних купюр придбати, як радили на форумах. Але в нашому місцевому банку їх не було. Нормально взяли і дали здачу. Ніяких запитань не виникло. Екскурсією по магазинах і закінчився мій перший день в США.

В понеділок вирішив зразу ж взятися до справи - поїхав в ССН офіс щоб дізнатися як там просуваються справи з виготовлення мого номеру соціального страхування. Тут також питання не однозначне - комусь цей номер приходить через два тижні автоматично і нікуди їхати не треба, а хтось їздить по кілька разів до офісу і все рівно чекає дуже довго. Друзі порадили не чекати, а зразу ж їхати і взнавати коли отримаю свій ССН.  Офіс цієї організації знаходиться в центрі міста, їхати туди 40 хвилин на автобусі. Перший досвід поїздки американським автобусом. Багато чув що в автобусах в США їздить специфічний контингент - бідні, хворі, бездомні... Нічого такого не помітив - люди як люди. Привітний шофер, який зі всіма вітається. Чистий салон та сидіння автобуса. Мій друг сам запропонував поїхати зі мною та допомогти. Я звісно ж з радістю погодився - все ж таки нова країна, нове місто, та ще й з англійською у мене не дуже добре. Приїхали в центр міста, зійшли з автобуса. Ну я такого і очікував - пусті вулиці. Де не де можна зустріти поодинокого безхатченка, який у візку із супермаркета штовхає свої пожитки. На жаль я не встиг зробити фото.

Ось ми уже й біля ССН офісу. Щоб зайти в середину, треба пройти службу безпеки, подібну як в аеропорту. Далі потрібно підійти до терміналу, і вибрати питання, по якому хочу звернутись, роздрукується талончик з номером черги. Далі потрібно чекати доки номер черги засвітиться на екрані, там буде написано до якого віконечка звернутись. Через 20 хвилин очікування засвітився мій номер, його також продублювали через гучномовець. Ми пішли до потрібного віконечка. За склом сидів чоловік. Я почав говорити та намагався пояснити чого я прийшов та чого я хочу. Через хвилювання у мене це погано виходило. Тут справу в свої руки взяв мій друг і процес пішов значно швидше. Працівник по ту сторону скла не міг спочатку зрозуміти що йому робити і, взявши мій паспорт, пішов з кимось радитись. Повернувшись за кілька хвилин почав щось друкувати на комп'ютері і потім знову кудись пішов. Прийшовши, він повернув мені паспорт та передав аркуш паперу, на якому було надруковано що мій номер соціального страхування в процесі виготовлення. З гарним настроєм ми з другом повернулись на квартиру. Непоганий результат. Я читав на форумі, що в більшості випадків працівники офісу відправляли додому чекати два тижні, коли прийде номер і нічого не пояснювали і не давали ніяких паперів. А коли через два тижні нічого не приходило - їх знову відправляли чекати ще два тижні. І таких історій багато. Виходить що мені пощастило.

Трохи про перші враження від міста Альбукерке. По відчуттях то тут все так, як наприклад в нас в Україні, тільки все англійською. Особливо ніякого шоку нема, та і я не надіявся що зразу все буде тут просто і зрозуміло. От уявіть наш український обласний центр, і ніде нема людей на вулиці, а на горизонті гори - ото і буде Альбукерке.

Погода мені дуже сподобалась.  Кінець листопада, а на вулиці +20, чисте блакитне небо, свіже повітря.  Довелось знімати зимову куртку, сапожки, і одягати кросівках та светр. 

Щоб не пропустити нову інформацію підписуйтесь на оновлення блогу через RSS або електронну пошту

Немає коментарів :

Дописати коментар

УВАГА!!!
Я коментарі не модерую - але весь спам буде видалятись. Якщо даєте якесь посилання то слідкуйте щоб воно було в тему статті. Дякую.